Урок для 3-4 класу: “Не_ведусь: ми – герої безпеки в Інтернеті”

ТИПИ РОДИН У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ*

Суспільство, впливаючи на родину як на частину своєї системи формує її певний тип. У свою чергу родина також впливає на процеси й відносини в суспільстві. Працюючи з колективом учнів, педагогові треба мати уяв­лення про історичні типи родин, які розрізняються за своїми ціннісними орієнтирами. Обізнаність у цій сфері дозволить передбачити вплив відно­син у родині на особистісний розвиток дитини, її характер, реакції поведін­ки. Цими проблемами займаються багато провідних психологів і педагогів. Пихологи виокремлюють кілька типів родин.

Родина патріархальна (традиційна)

Це найбільш архаїчна форма відносин у родині, яка спирається на залежність дружини від чоловіка та, у свою чергу, дітей від батьків. Вищість чоловіка полягає в керуванні економічними ресурсами сім’ї, як наслідок, саме він приймає рішення.

Всередині патріархальної родини панують абсолютна батьківська влада й авторитарна система виховання. Якими людьми найчастіше виростають діти із цих сімей? Насамперед переважно з низькою самооцінкою, невпев­нені в собі та у своїх здібностях. Ігнорування батьками інтересів і бажань дитини, позбавлення її права голосу не розвиває в неї інтересу до прояву особистої думки, знищує почуття власної ГІДНОСТІ.

Дитячі емоційні проблеми, що виникають у патріархальних родинах, психологи поділяють на чотири групи:

{C}•                «Я недостатньо гарний». Як наслідок — сором’язливість або хамелеон­ство;

{C}•                «Я безпомічний». У дитини відсутня активність, вона байду­жа до власних успіхів і невдач, постійно озирається на більш сильних, більш успішних;

{C}•                «Я чужий». Це позиція емоційно знедоленої дитини, яка дуже рано втратила контакт із батьками і перш за все з матір’ю. Такі діти некон­тактні та нетовариські, відмовляються віддопомоги в розв’язанні своїх проблем, недовірливі, жорстокі та агресивні. В подальшому це може мати як наслідок різноманітні сексуальні проблеми;

{C}•                «Я надвідповідальний». Діти цієї групи тривожаться через низьку оцінку або покарання, тому часом поводяться невмотивовано. Проблеми такого типу нерідко виникають у родинах сучасних заможних людей, які вважають, що ступінь їх багатства визначає ще й рівень інтелек­туальних можливостей і моральних якостей їхніх дітей. Такі батьки вимагають підпорядкованості не лише на роботі, але й удома. Межі, до яких вони намагаються загнати своїх дітей, часом обертаються стра­жданнями не тільки для самих дітей, але і для дорослих.

У таких родинах діти та батьки існують нібито під одним дахом, але в паралельних вимірах: кожен живе власним життям, але підкоряється силі старшого та головного.

Родина дітоцентристська (сучасна)

Дітоцентристський (або сучасний) тип родини виник у середині XIX століття в Європі та характеризується піднесенням приватного життя людини, чуттєвого боку шлюбу й інтимності. Родини цього типу десь упро­довж десяти років народжують одного або дво* дітей. У такій сім’ї бажана дитина стає об’єктом батьківської любові та прихильності.

У нашій країні поведінка батьків, умотивована емоційною прихиль-  ністю до дітей, масово поширилася з кінця 50-х років XX століття: саме відтоді діти почали користуватися значно більшою кількістю матеріальних і духбвних благ, аніж 30 - 40 років до того. Позитивність цього явища вияв­ляється, зокрема, в тому, що у багатьох таких родинах на дітей витрачається від чверті до половини сімейного бюджету.

Водночас система виховання, що складається в родині дітоцентристсь- кого типу, характеризується і низкою негативних ознак.

Батьки з гіпергрофованим почуттям обов’язку стосовно дітей своєю працею забезпечують задоволрння всіх потреб дитини, відсторонюють її від будь-яких турбот, зусиль та труднощів, беручи цей тягар на себе.

Діти ж, у свою чергу, страждають від відсутності самостійності, ініціати­ви та відповідальності. їхнє гасло: «Нам дозволено все!» їм важко в школі, бо родина не прищепила потреби у праці. Багато проблем чекають на них і поза школою, адже вони дуже полюбляють керувати, у спілкуванні з дру­зями поводяться подеколи істерично та брутально.

Батьківське ж гасло за такого типу виховання: «Дитина завжди права!» Думка їхньої дитини, її «правда» для них важливіша за думки будь-якого дорослого.

Родина подружня (постсучасна)

Із середини 70-х років XX століття почав формуватися новий тип родини, який називають подружнім, або постсучасним. У родині такого типу стосунки визначаються не спорідненням і не батьківством, а шлю­бом. Змінюються норми сімейного життя: батьки не цілком підпорядко­вують свої інтереси дитячим. Особливістю таких родин є певна автономія чоловіка та жінки, коли вподобання кожного з них ширші за сімейні, а коло спілкування виходить за межі шлюбу. Тут однаково значущими є як шлюб, так і батьківство, а члени родини керуються не лише звичаями і традиціями, але й ідеалами та морально-етичними цінностям кожного. Таку тактику сімейного виховання називають співробітництвом.

Головні цінності родини — співчуття, чуйність та взаємодопомога. Дуже важ­ливо, щоб моральні цінності та мікроклімат родини були щирими, а не брехливими, реальними, а не декларативними. Якщо батьківське слово підкріплюється справою, вчинком або дією, то в такій родцні не виникне проблем під час виховання дитини.

А. С. Макаренко вважав, що формування духовного складу дітей, їх характерів визначається загальним ладом сімейного життя, що він назвав «спілкуванням, тоном родини», який впливає на дитину незалежно від бажань батьків, а подеколи навіть усупереч цим бажанням. Іноді батьки намагаються приховати від дітей Свої суперечки та проблеми. Але дитина гостро відчуває зміну «родинного настрою», найменше виявлення неправди.

Отже, існує закономірний зв’язок між психологічним кліматом сім’ї і результатами виховання дітей: міцна, щира, моральна родина виховує відповідно чесний і щирий характер. Чесні та щирі стосунки між батьками та дітьми — запорука вступу останніх до дорослого життя.